Литвин Олександр - Загальна характеристика стану злочинності \ #12/2009 \ Юридичний журнал \ Юстініан

Стан злочинності й динаміка її зростання в нашій країні за значний проміжок часу (нами вивчені періоди в 5, 10, 15, 20–30, 35 років) свідчать про тенденції кількісної, змістовної й особливо якісної її зміни. Лише за десятиріччя – з 1973 року по 1983 рік – кількість зареєстрованих злочинних проявів у всіх напрямах роботи органів внутрішніх справ зросла удвічі [1] і характеризується нестійкими, циклічними показниками, що підтверджується значним погіршенням криміногенної обстановки та стимулюється передкризовими проявами, елементами соціальної корозії (якими стали зростання пияцтва, поширення наркоманії, активізація організованої й професійної злочинності). Лише в 1986 і 1987 роках уперше за тривалий час було відзначено скорочення загальної кількості зареєстрованих злочинів – відповідно на 4,6 % і 9,5 %, зокрема тяжких видів злочинів – на 15,5 % і 14,6 % [2]. Кількісні показники періодично змінюються та загалом не мають тенденції до благополучного зниження злочинності – ґрунтовного й незворотного, оскільки після кожного незначного зниження спостерігається її значний ріст.

З кінця 80-х років злочинність у гірших її проявах змінюється внутрішньозмістовно (інакше кажучи, що були недавно в моді, «перебудовується»), і тому скоєні злочини залишаються «невидимими» для правоохоронних органів, поки вони не розпізнають нових форм і методів вчинення тих же злочинів, але більш кваліфікованих і професійних або скоєних «новачками», які діяли нетрадиційно. Для того щоб зробити висновок про зниження злочинності, не слід брати до уваги тимчасові покажчики або статистичні дані, які можуть відображати й відображають лише нестійке й періодичне її зниження – такі тенденції повинні підтверджуватися роками, основними критеріями має бути стійке покращення громадського правопорядку тощо. Крім того, вони повинні підкріплятися дійсним покращенням та удосконаленням форм і методів боротьби зі злочинністю.

Якщо ж таких показників немає або показники, які офіційно оприлюднюються не відповідають фактичним обставинам, то це є свідченнями, які необхідно дослідити. Тобто ми дійшли висновку про необхідність проведення додаткового більш глибокого й ґрунтовного дослідження. Наші припущення підтвердились (матеріал про результати такого дослідження див. далі по тексту, а саме – основні показники, які були отримані після 2002 року ).

Отримані результати проведеного нами дослідження, свідчить про те, що у 1988 році було відмічене зростання зареєстрованих злочинів на 3,8 % (усього тоді в пострадянському СРСР було зареєстровано 1 867 223 злочини) [3]. У 1989 році порівняно з 1983 р. загальна кількість злочинів зросла вже на 31,8 % (усього 2 461 692 злочину), зокрема тяжких – на 42,3 % [4]. Таким чином, у 1989 році злочинність досягла найвищого рівня – за період з 1973 року. У структурі злочинності переважали корисливі й корисливо-насильницькі злочини, частка яких від загальної кількості зареєстрованих по лінії кримінального розшуку становила 76,3 % [5].

Однак рівень злочинності в Україні виглядає більш благополучно порівняно з розвинутими країнами світу і навіть із сусідами – країнами СНГ.

Наприклад, за станом на 1 січня 1994 р. індекс злочинності на 100 тисяч населення України становив 1033 злочини, тоді як, наприклад, у Росії – 1856,5 [6].

Криміногенна ситуація в Україні відчутно загострилась останніми роками. Так, наприклад, якщо за 1992 рік середньорічний приріст злочинності становив не набагато більше 4 %, то за останні п’ять років він перевищив 17 %. За період з 1989 по 1993 р. кількість виявлених злочинів збільшилася з 369,8 тис. до 539,3 тис., або на 45,8 % [7]. Зазначені тенденції зростання періодично перериваються незначними зниженнями як за окремими видами злочинів, так і загальної їхньої кількості (що підтверджує наш висновок). Якщо брати останні п’ять років дев’яностих років, то кількість загальнокримінальних злочинів збільшилась на 25 %, тоді як групова злочинність зросла вдвоє. У 1995 році загальна кількість злочинів збільшилась майже до 642 тисячі, із них загальнокримінальні складали більше 531 тисяч (більше ніж в 1992 році майже на 47 тис.), зокрема 243 тис. тяжких злочинів.

Станом на 2002 рік зростала кількість злочинів, скоєних із використанням вогнепальної зброї. Так, якщо в 1992 році їх було зареєстровано 666, в 1993 році – 867, у 1994 році – 1096, і хоча цей показник у 1995 році знизився на 120 випадків (усього 976), а у 1996 році він залишився майже на тому ж рівні – 983, зате у 1997 році підскочив до 1470, у 1998 р. до 1502, а у 2002 р. зупинився на відзнаці 1845. У 2003 році, за даними МВС України, на 4 серпня 2003 року тільки по місту Києву було зареєстровано 127 збройних розбійних нападів на жителів міста Києва.

Такому зростанню сприяло незаконне поширення предметів озброєння на території не тільки України, але і всіх країн СНГ, що свідчило на той час про цілеспрямованість цього явища, в чому відчувалось чітке керівництво. А це, у свою чергу, свідчило про глибоко законспіровану торгівлю предметами озброєння з далекосяжними планами. Злочинність не тільки озброюється, вона уже хоче керувати процесами, які відбуваються в нашій країні. Ця небезпечна тенденція ускладнює криміногенну обстановку тим, що проведені дослідження і дані отримані незалежними експертами свідчать про те, що починаючи з 2003 року різко знизились показники, які відображали існуючі у суспільстві об’єктивні данні. Інакше кажучи злочини, що постійно тримались під контролем правоохоронних органів, перестали бути підконтрольними і їхнє виявлення поступово знизилось і переросло у латентну злочинність. Боротьба з деякими злочинами проти громадської безпеки правоохоронними органами фактично не ведеться. Ця тенденція суттєво ускладнює криміногенну обстановку в державі і перетворює її у напружену, що породжує відчуття небезпеки, страху й незахищеності громадян України, в результаті активізації раніше судимих осіб.

Так, відповідно статистичних даних і проведеного нами додаткового дослідження за останні п’ять років з 2003 по 2007 р. слід продемонструвати такі дані, які на сьогоднішній день, на наш погляд, розкривають загальний стан злочинності і основні тенденції її розвитку, завдяки участі в ній осіб, які мали незаняту й непогашену судимість за інші насильницькі і корисливо-насильницькі злочини й характеризуються такими даними:

– кількість засуджених за 2003-2007 роки (від загальної кількості засуджених) за статтями 255–270, 236–244, 251–253, 305–327 КК, які мали одну, дві, три і більше – незаняту й непогашену судимість:

У 2003 році за статтями: 255–270 КК 236–244, 251–253 305–327 КК – 5 266 (100 %) КК – 807 (100 %) 29 917 (100 %)

У 2004 році за статтями: 255–270 КК – 6139 (100 %) 236 – 244, 251–253 305–327 КК – 960 (100 %) 33 881 (100 %)

У 2005 році за статтями: 255–270 КК – 5373 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 782 (100 %) 32 495 (100 %)

У 2006 році за статтями: 255–270 КК – 6 200 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 944 (100 %) 31 997 (100 %)

У 2007 році за статтями: 255–270 КК – 6290 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 871 (100 %) 31 158 (100 %)

Поряд з динамікою вчинених злочинів особами, що раніше притягувались до кримінальної відповідальності і відбували покарання один, два, три і більше разів, слід дати коротку характеристику, за які саме злочини вони несли покарання, щоб чітко усвідомити про їхню участь у загальній злочинності в Україні (про суспільну небезпечність даних осіб та інше, далі – при розгляді суб’єкта злочину).

Таким чином, кількість осіб (від загальної кількості засуджених у 2003 році, відповідно за злочини проти громадської безпеки – 5 266, проти довкілля – 807, проти здоров’я населення – 29 917), мали незаняту й непогашену судимість за злочини:

255–270 КК – 5 266 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 807 (100 %) 29 917 (100 %)

– кількість осіб (від загальної засуджених у 2004 році, за злочини проти громадської безпеки – 6 139 осіб (статті 255-270 КК), екологічної безпеки – 960 (статті 236-244, 251-253 КК), безпеки здоров’я населення України – 33 881 (статті 305-327 КК), мали незаняту й непогашену судимість за злочини:

255–270 КК – 6 139 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 960(100 %) 33 881 (100 %)

– кількість осіб (від загальної засуджених у 2005 році, за злочини проти громадської безпеки – 5 373 особи (статті 255–270 КК), екологічної безпеки – 782 (статті 236–244, 251–253 КК), безпеки здоров’я населення України – 32 495 (статті 305-327 КК, мали незаняту й непогашену судимість за злочини:

255–270 КК – 5 373 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 782 (100 %) 32 495 (100 %)

– кількість осіб (від загальної засуджених у 2006 році за злочини проти громадської безпеки – 6 200 осіб (статті 255–270 КК), екологічної безпеки – 944 (статті 236–244, 251–253 КК), безпеки здоров’я населення України – 31 997 (статті 305-327 КК), мають незаняту й непогашену судимість за злочини:

255–270 КК – 6200 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 944 (100 %) 31 997 (100 %)

– кількість осіб (від загальної засуджених у 2007 році, за злочини проти громадської безпеки – 6 290 осіб (статті 255–270 КК), екологічної безпеки – 871 (статті 236–244, 251–253 КК), безпеки здоров’я населення України – 31 158 (статті 305–327 КК), мають незаняту й непогашену судимість за злочини:

255–270 КК – 6 290 (100 %) 236–244, 251–253 305–327 КК – 871 (100 %) 31 158 (100 %)

Змістовні зміни злочинності в Україні виявляються в подальшому розвитку соціально обумовлених негативних змін у характеристиці осіб, які скоюють злочини. Якщо до 2003 року майже кожний третій з виявлених злочинців не мав постійного джерела існування й отримання прибутку, то з 2003 року по 2007 рік цей показник змінився з точністю до навпаки – тільки майже кожний третій з виявлених злочинців має постійне джерело існування й отримання прибутку. До 2003 року кожний десятий був безробітним. У 2007 році – кожний третій. Якщо до 1999 року раніше судимі особи не могли працевлаштуватися, то зараз більшість із них не хочуть працювати. Причиною цьому малі заробітні плати за виконану роботу. Труднощі не тільки ускладнили хід ресоціалізації осіб, які звільнились з місць позбавлення волі, але і сприяли прискоренню процесу консолідації кримінального світу, відродженню його минулих традицій і традиційних структур, зростанню професійності злочинців. Кожний четвертий з осіб, які скоїли злочини – рецидивіст.

Особливу тривогу викликає той факт, що останнім часом збільшилася частка насильницьких злочинів із корисливою мотивацією. Для більшої зручності й наглядності приведемо зазначене раніше трохи в іншій інтерпретації, і більш зконцентрованому вигляді. Так у 2003 році – засуджені за злочини за статтями 255-270 КК і мали судимість проти власності – 476 (9,04 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 236–244, 251–253 КК і мали судимість проти власності – 39 (4,83 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 305–327 КК і мали судимість проти власності – 290 (10,99 % – від загальної кількості засуджених).

У 2004 – засуджені за злочини за статтями 255–270 КК і мали судимість за злочини проти власності – 637 (10,37 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 236–244, 251–253 КК і мали судимість за злочини проти власності – 28 (2,91 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 305–327 КК і мали судимість за злочини проти власності – 3 527 (10,40 % – від загальної кількості засуджених).

У 2005 – засуджені за злочини за статтями 255-270 КК і мали судимість за злочини проти власності – 640 (11,91 % – від загальної кількості засуджених);

Засуджені за злочини за статтями 236–244, 251–253 КК і мали судимість за злочини проти власності – 33 (4,21 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 305–327 КК і мали судимість за злочини проти власності – 3594 (11,06 % – від загальної кількості засуджених).

У 2006 – засуджені за злочини за статтями 255–270 КК і мали судимість за злочини проти власності – 789 (12,72 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 236–244, 251–253 КК і мали судимість за злочини проти власності – 25 (2,64 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 305–327 КК і мали судимість за злочини проти власності – 3 517 (11,15 % – від загальної кількості засуджених);

У 2007 – засуджені за злочини за статтями 255–270 КК і мали судимість за злочини проти власності – 821 (13,02 % – від загальної кількості засуджених).

Засуджені за злочини за статтями 236–244, 251–253 КК і мали судимість за злочини проти власності – 39 (4,47 % – від загальної кількості засуджених); – засуджені за злочини за статтями 305–327 КК і мали судимість за злочини проти власності – 3 662 (11,75 % – від загальної кількості засуджених).

Зазначене дає змогу зробити висновки про те, що фактично кожний десятий, а в деяких випадках і дев’ятий мав судимість за вчинення злочинів проти власності й особливо за скоєння злочинів проти громадської безпеки та здоров’я населення. Правда, цей показник значно нижчий у злочинах проти екологічної безпеки і має за останні п’ять років таке спввідношення, як – один проти двадцяти одного, двадцяти двох.

Негативною, або швидше всього, небезпечною є тенденція непередбачуваної криміналізації осіб (серед яких самою несподіваною виявилась як не традиційна, так і вікова криміналізація чого до 2002 р. взагалі не спостерігалось). Так, якщо до 2002 року серед затриманих за скоєння корисливо-насильницьких злочинів були лише одиниці, які були раніше судимими. То починаючи з 2003 року і по 2007 рік серед затриманих за скоєння корисливо-насильницьких злочинів майже кожний восьмий раніше судимий. Переважна ж більшість – це ті, хто скоїв злочин уперше (всього – за злочини проти безпеки довкілля засуджено близько 60 %, проти громадської безпеки близько 80 % і проти здоров’я населення близько 70 %), раніше вчинили злочин і були звільненні від покарання, а також раніше звільненні від покарання і незважаючи на це, здійснювали свій злочинний намір свідомо, із попередньо поставленою метою. Підтвердженням зазначеного можуть бути наступні отримані нами дані. У 2003 році було засуджено (від загальної кількості засуджених за злочини – проти громадської безпеки, екологічної безпеки й здоров’я населення),

за статтями: 255–370 КК; 236–244, 251–253 КК; 305–327 КК;

2) організованої групи – 21 (0,39 %); 0 (0 %); 119 (0,39 %);

1) раніше вчинили злочин, звільнені від кримінальної відповідальності – 33 (0,62); 9 (1,03 %); 373 (1,24 %);

2) судилися, не мають судимості – 253 (4,8 %); 34 (3,90 %); 1 475 (4,93 %);

3) судимість погашена чи знята – 650 (12,34 %); 107 (12,28 %); 3 610 (12,06 %);

3. Звільнені від покарання і вчинили злочин повторно:

2) умовно – достроково – 113 (2,14 %); 16 (1,98 %); 1409 (4,70 %);

3) у зв’язку з амністією – 72 (1,36 %); 2 (0,24 %); 710 (2,37 %);

У 2004 році було засуджено (від загальної кількості засуджених за злочини – проти громадської безпеки, екологічної безпеки й здоров’я населення).

За статтями: 255–370 КК; 236–244, 251–253 КК; 305–327 КК;

2) організованої групи – 27 (0,43 %); 8 (0,83 %); 138 (0,40 %);

1) раніше вчинили злочин, звільнені – 43 (0,70 %); 2 (0,02 %); 367 (1,08 %);

2) судилися, не мають судимості – 258 (4,20 %); 23 (2,39 %); 1 503 (4,43 %);

3) судимість погашена чи знята – 888 (14,46 %); 62 (6,45 %); 4181 (12,34 %);

3. Звільнені від покарання і вчинили злочин повторно:

2) умовно – достроково – 174 (2,83 %); 7 (0,72 %); 1 563 (4,61 %);

3) у зв’язку з амністією – 87 (1,41 %); 1 (0,01); 570 (1,68 %);

У 2005 році було засуджено (від загальної кількості засуджених за злочини – проти громадської безпеки, екологічної безпеки й здоров’я населення).

За статтями: 255–370 КК; 236–244, 251–253 КК; 305–327 КК;

2) організованої групи – 6 (0,12 %); 1 (0,12 %); 206 (0,63 %);

3) злочинної організації – 1 (0,01 %); 0 (0 %); 12 (0,03 %);

1) раніше вчинили злочин, звільнені – 36 (0,67 %); 3 (0,38 %); 261 (0,8 %);

2) судилися, не мають судимості – 269 (5,0 %); 31 (3,96 %); 1 341 (4,12 %);

3) судимість погашена чи знята – 807 (15,01 %); 77 (9,84 %); 4 201 (12,92 %);

3. Звільнені від покарання і вчинили злочин повторно:

2) умовно – достроково – 182 (3,38 %); 9 (1,15 %); 1 630 (5,01 %);

3) у зв’язку з амністією – 51 (0,94 %); 5 (0,63 %); 386 (1,18 %);

У 2006 році було засуджено (від загальної кількості засуджених за злочини – проти громадської безпеки, екологічної безпеки й здоров’я населення).

3) злочинної організації – 14 (0,22 %); 0 (0 %); 3 (0,009 %);

1) раніше вчинили злочин, звільнені – 44 (0,7 %); 7 (0,74 %); 252 (0,78 %);

2) судилися, не мають судимості – 342 (5,51 %); 32 (3,38 %); 1 503 (4,69 %);

3) судимість погашена чи знята – 1002 (16,16 %); 83 (8,79 %); 4 432 (13,85 %);

3. Звільнені від покарання і вчинили злочин повторно:

2) умовно достроково – 258 (4,16 %); 8 (0,84 %); 1 705 (5,4 %);

3) у зв’язку з амністією – 65 (1,04 %); 3 (0,31 %); 361 (1,14 %);

У 2007 році було засуджено (від загальної кількості засуджених за злочини – проти громадської безпеки, екологічної безпеки й здоров’я населення).

за статтями: 255–370 КК; 236–244, 251–253 КК; 305–327 КК;

1) раніше вчинили злочин, звільнені – 44 (0,69 %); 9 (1,03 %); 250 (0,80 %);

2) судилися, не мають судимості – 373 (5,93 %); 34 (3,90 %); 1 651 (5,29 %);

3) судимість погашена чи знята – 1150 (19,29 %); 107 (12,28 %); 4 605 (14,77 %);

3. Звільнені від покарання і вчинили злочин повторно:

2) умовно – достроково – 319 (5,07 %); 16 (1,83 %); 1 914 (6,14 %);

3) у зв’язку з амністією – 45 (0,71 %); 2 (0,22 %); 256 (0,82 %);

Скоєнню злочину, як і до 2002 року, передували ретельна розробка плану, тривалі пошуки співучасників, підшукування зброї й засобів скоєння злочину. Про це можуть свідчити такі факти: із 243 тисяч тяжких злочинів, зареєстрованих в 1995 році, а у 2002 р. 259 тисяч, відсоток розкриття злочинів зріс порівняно з попередніми роками на 5 %, але незалежно від того, нерозкритими залишалися більше половини. А з 2003 по 2007 рр. за рахунок збільшення загальної кількості тяжких злочинів, кількість нерозкритих злочинів також зросла. Це означає, що з кожного другого такого злочину (вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, які викликали смерть потерпілого, розбійні напади, вимагання тощо) особи, які його вчинили, залишаються непокараними. Розкриття тяжких злочинів органами внутрішніх справ забезпечується за рахунок осіб, які вперше скоїли злочин, контингент яких, до речі, значно розширяється внаслідок постійного втягнення в злочинну діяльність усе нових і нових осіб. Так, наприклад у 2002 році, серед 340 тисяч встановлених осіб, які вчинили злочин, лише 45 тисяч раніше судимі, 145 тисяч – без певних занять, 50 тисяч жінок і майже 33 тисячі неповнолітніх. Викликає занепокоєння інтенсивне зростання жіночої злочинності, а також особливо тяжких злочинів. Але зазначена цифра стосується усіх категорій злочинів, що вчиняються в Україні за рік. Ця цифра (за досліджуваного категорією справ) має інший, але неутішний характер і особливо у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їхніх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення.

Так, від загальної кількості засуджених жінок за злочини – проти громадської безпеки, екологічної безпеки й здоров’я населення, статистичні данні з 2003 по 2007 роки виглядають таким чином.

Продемонстровані данні відображають незначне (у відсотковому відображені) й нестійке циклічне зниження вчинених ними злочинів. Тенденції зростання періодично перериваються незначними зниженнями. Так, наприклад, якщо брати загальну кількість засуджених за злочини проти екологічної безпеки (у відсотковому еквіваленті), то вони за п’ять років знизились в п’ять разів (2007 рік стосовно 2003 року), з 1,85 % до 0,36 %. Але, якщо ці данні викласти у кількісному показнику, то вони будуть виглядати інакше: 15 засуджених у 2003 році і 23 засуджених у 2007 році, і це все за рахунок збільшення загальної кількості злочинів проти екологічної безпеки. Злочини проти громадської безпеки вчинених жінками у 2003 році мали 3,3 % від загальної кількості засуджених за цю категорію злочинів. У 2007 3,42 %, у відсотковому еквіваленті цей показник виглядає не дуже погано, всього 12 % зростання за п’ять років. Але, якщо зростання злочинів показати у цифровому виразі, то воно буде мати невтішний вигляд тому, що у 2003 році було засуджено 174 жінки, а у 2007 році 215 засуджених. І щодо засуджених жінок за злочини проти здоров’я населення, то вони відповідно зазначеним статистичним даним, хоча й мають тенденцію до зниження, але знижуються досить повільно. Так, якщо у 2003 році було засуджено 22,79 % жінок, від загальної кількості засуджених за ці злочини, то у 2007 році 16,76 %. У кількісному, відповідно – 6 693 і 5 225 засуджених. Поряд з цим слід зазначити, що у 2004 році співвідношення мало інший, тобто гірший показник. У 2004 році було зафіксовано 8 607 (25,40 %) засуджених, від загальної кількості засуджених за ці злочини. У 2005 – 7 408 (22,79 %), у 2006–7019 (21,93 %), що є підтвердженням досить великого кількісного коливання показників. Така циклічність не може бути гарантією стійкого й послідовного зниження кількості засуджених, за рахунок якісної й ефективної профілактичної роботи правоохоронних органів. Тому зазначена нестабільність у боротьбі з цим видом злочинів може бути свідченням того, що вона має непослідовний і нецілеспрямований та ретельно спланований характер. Таким чином ми можемо зробити висновок: боротьба зі злочинам проти здоров’я населення багато в чому залежить від випадку (везіння), а він не є гарантією ефективності. Зниження ефективності боротьби зі злочинами, що досліджуються сприяє їхній трансформації в більш тяжкі злочини й особливо тяжкі.

Так, аналіз статистичних даних свідчить, що умисні вбивства в Україні, яким передують дії, пов’язані з незаконним поводженням або володінням предметами озброєння, бойовими припасами, незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин тощо зростають із року в рік. Так, якщо у 1972 році було зареєстровано 1 577 вбивств, то через 20 років цей показник досяг цифри 3 679, а в 2000 р. збільшився на 355 і став на позначці 4 034 вбивств.

Поряд з цим, згідно з офіційно оприлюдненими даними МВС України, які були оголошені у грудні 2007 року в телевізійній програмі «Ситуація», на території України, тільки за одну добу вчиняється близько 46 умисних убивств. І якщо цей показник навіть зменшити майже вдвічі і зупинитися на 30 вбивствах за одну добу і не за весь рік, а за шість місяців. То за 182,5 доби визначиться не тільки невтішний результат, а й вражаюча цифра – 5 475 умисних убивств. За інші ж 182,5 доби, якщо також застосувати принцип зменшення, з метою отримання більш ймовірного статистичного результату і максимально приближені до об’єктивних даних – знизити до 24, то і на них припаде 4 380 убивств. А це означатиме те, що тільки за перше півріччя цей показник перевищив річний 2000 року на 346, а вже у 2003 році цей показник навіть за заниженим цифрам зупинився на 9 855 вбивствах, а за останні чотири роки збільшилось умисне насильницьке позбавлення життя мешканців України більше ніж вдвічі. І якщо бути більш точним, то більше ніж у 2,4 раза стосовно 2000 року.

Таке збільшення кількості вбивств свідчить про наявність вкрай негативних тенденцій у сфері суспільних відносин. До того ж слід наголосити, що зареєстровані вбивства іще далеко не відображають дійсної картини та умов і причин зростання кількості насильницького позбавлення людей життя. Лише з 2000 року було не упізнано близько 10 000 трупів людей, а скільки з них загинуло від убивств так нікому і не відомо. Недосконалість системи звітності (статистичних даних) правоохоронних органів теж суттєво впливає на виявлення причин та умов цих явищ. Наприклад, при реєстрації вбивств не вимагається реєструвати потерпілих. Саме тому в статистичних даних цей показник взагалі відсутній, а це означає, що фактично над цими питаннями правоохоронні та судові органи не працюють. Окрім того, кожне зареєстроване вбивство реєструється як одна кримінальна справа, а факт вбивства декількох осіб, практично залишається поза статистичними даними, тому у кращому випадку такі події зазначаються як убивство двох і більше осіб.

Незважаючи не те, що пройшло майже п’ять років отримані раніше результати дослідження не змінюють загальновизначеної тенденції. Тому й надалі деякі протиправні посягання носять «нетрадиційний», виключно зухвалий і достатньо небезпечний характер, який відрізняється жорстокістю. Це частково пояснюється безвихідним становищем, в яке потрапили багато із засуджених, через зміни, що відбуваються в нашому суспільстві (ці зміни, безжалісні до дорослих, дітей, осіб похилого віку та молоді, здорових і хворих, а також і душевно хворих). Проведене нами анкетування в місцях позбавлення волі свідчить про те, що більшість із них зважилися на злочин через хворобу рідних чи близьких, маючи на меті отримати засоби на лікування, а також через неможливість прогодувати не лише членів своєї сім’ї, але і себе.

Залишається тривожною тенденція збільшення кількості насильницьких злочинів, що скоюються особами, які мають психічні відхилення, але не виключають дієздатності. У більшості випадків ці злочини пов’язані з інтенсивними процесами алкоголізації й наркотизації населення. За підсумками наших досліджень, кожний третій-четвертий убивця має ті чи інші психічні відхилення (аномалії).

Не зменшуються злочини, які скоюються на сексуальному ґрунті. Зокрема збільшується інтенсивність умисних убивств, пов’язаних із зґвалтуванням. Ці злочини особливо небезпечні. Багато з них скоюються з використанням холодної зброї й інших предметів, які не є холодною зброєю, з особливою зухвалістю й жорстокістю. Нерідкі випадки скоєння таких злочинних діянь садистами.

Гостра ситуація, що склалась у середині 90-х років у сфері боротьби з наркоманією (це – незаконне розповсюдження наркотичних засобів і збільшення кількості осіб, які їх вживали. Кожного року виявлялось і бралось на облік від 8 до 10 тисяч осіб цієї категорії. Усього на 1995 рік їх нараховувалося 44,2 тисячі, із яких 90 % – молодь у віці до 30 років, половина з них почали вживати наркотики іще підлітками) [8].

На сьогодні у країні прогресує «… наркоманія належить до явищ соціальної патології і за своїми наслідками має безліч прявів. Епідемія стрімко поширюється, вона охопила всю територію України, особливо її південну частину. Ін’єкційні наркомани становлять уже 80 % ВІЛ-інфікованих. За даними Міністерства внутрішніх справ (далі – МВС), загальна кількість наркоманів, що перебувають на обліку, становить близько 67 тис. чоловік (понад 0,1 % населення країни). Насправді кількість хворих на наркоманію значно більша. З урахуванням коефіцієнта 9,4 (його застосовують у багатьох країнах світу для визначення дійсної кількості осіб, які допускають немедичне вживання наркотиків), їх в Україні близько 630 тис.

Станом на жовтень 1997 р. в Україні було зареєстровано понад 24 тис. носіїв вірусу імунодефіциту людини. Щомісяця їх виявляється ще майже півтори тисячі. Проте лікарі та правоохоронці стверджують, що для визначення реальної кількості хворих на СНІД ці цифри потрібно збільшити на порядок.

Наведені факти свідчать, що діяльність правоохоронних органів щодо подолання наркоманії тісно пов’язана з виявленням заражених СНІДом, наданням практичної допомоги органам охорони здоров’я.

За повідомленням МВС, рівень злочинності, пов’язаної з обігом наркотиків, становить понад 80 випадків на 100 тис. жителів України і сягає 42 тис. злочинів, що більше, ніж в усьому СРСР наприкінці 80-х років. Це кожний десятий злочин по лінії кримінального розшуку. В 1996 р. порівняно з 1992 р. злочинність зросла в 2,5 раза, а в окремих регіонах набагато більше: в Автономній Республіці Крим у 5 разів, у Миколаївській області – в 4, Житомирській – майже в 6, в Луганській – у 12 разів.

На ґрунті наркоманії вчиняється велика кількість різних злочинів. За даними МВС, наркоманами та особами в стані наркотичного сп’яніння вчинено злочинів: у 1992 р. – 2 тис., у 1993 р. – 6 тис. (втричі більше), у 1994 р. – 7,6 тис. (+25,9 %), у 1995 р. – 11 тис. (+44,6 %), 1996 р. – 16,3 тис. (+47,2 %). Отже, з 1992 р. по 1996 р. кількість злочинів, вчинених зазначеними особами, зросла у вісім разів. У 1996 р. наркоманами вчинено 366 грабежів, 91 розбійний напад і 41 вбивство.

Такими ж тривожними є і статистичні дані про судимість за злочини, пов’язані з наркотичними засобами. За них засуджено: в 1992 р. – 6 498 осіб, у 1993 р. – 11 938 (+83,4 %), у 1994 р. – 14 004 (+17,4 %), у 1995 р. – 17 870 (+27,7 %), у 1996 р. – 21 571 (+20,7 %). З 1992 р. по 1996 р. кількість засуджених зросло більше, ніж утричі. Якщо ж порівнювати ці дані з 1988 і 1989 рр., коли в Україні щороку засуджувалося по 2,5 тис. осіб, то судимість зросла майже в 9 разів. Отже, динаміка судимості корелює зі станом злочинності в цій сфері. В загальній структурі судимості частка засуджених за злочини, пов’язані з наркотичними засобами, збільшилася з 5,6 % у 1992 р. до 8,9 % – у 1996 р.

Аналіз даних про судимість показує, що найбільш поширеним видом злочинів у цій сфері є незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів. У 1996 р. за вчинення таких дій засуджено: за ст. 309 КК (без мети збуту наркотичних засобів чи психотропних речовин) 18 491 особу (85,7 %); за ст. 307 КК (за діяння, вчинені з метою збуту, а також за збут наркотичних засобів або психотропних речовин) 2005 (9,3 %); (за ст. 229⁸ КК – це діяння в новий КК не включено – О. Л.) (за діяння, вчинені без мети збуту в невеликому розмірі наркотичних засобів або психотропних речовин) 48 (0,2 %).

Статистичні дані Мін’юсту України свідчать про те, що в 1995–1996 рр. за статтями 322, 306, 312, 313, 314, 316, 319 КК, не було засуджено жодної особи, тобто нові статті Кримінального кодексу, за винятком двох – 311 і 318, можливо, взагалі не застосовувались на практиці. Чому вони не «працюють» через надмірну правову регламентацію відповідних – суспільних відносин чи з причин іншого порядку (небажання правоохоронних органів навантажувати себе «зайвою» роботою; фінансова незабезпеченість потенційного збільшення обсягу роботи у зв’язку з новим законодавством), – є важливим питанням, яке потребує спеціального дослідження. Але треба уникати й іншої крайності – «поліпшення» ситуації шляхом оголошення й проведення чергової кампанії для звіту про удавану активність у боротьбі з поширенням наркоманії.

Результати дослідження свідчать про те, що боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів не можна визнати успішною. По суті, боротьба ведеться із споживачами наркотиків – переважно хворими на наркоманію, наркоділки ж майже не викриваються. Є над чим замислитись адміністрації виправно-трудових установ. За даними автора, 17 % опитаних наркоманів вперше вжили наркотичний засіб у місцях позбавлення волі.

Для незаконного обігу наркотиків є характерними міжнародні злочинні зв’язки. Тому ситуація, яка складається у найближчих сусідів України, не може не хвилювати нас.

Російські вчені та практики провели в 1996 р. міжвідомче соціологічне дослідження з питань контрабанди наркотиків у Російську Федерацію, у процесі якого з’ясувалося, що серед колишніх союзних республік у цьому плані виділяються Узбекистан 17, 2 %, Україна – 16,8, Таджикистан – 13,6, Казахстан – 12,7, Азербайджан – 11,2 % [9].

Перед тим як перейти до розгляду якісних змін динаміки злочинності в Україні, необхідно зазначити те, що до кінця 90-х років за напрямом кримінального розшуку здебільшого реєструвалися, злочини неповнолітніх, і молоді. Слід мати на увазі, що злочинні дії з боку осіб цієї категорії на той час складали майже 40 % від загальної кількості зареєстрованих злочинів. Тоді завдяки омолодженню злочинності збільшилася кількість злочинів, які вчинялись способом, небезпечним для життя багатьох осіб (невизначеного кола осіб), що виявлялись у тероризмі; організації вибухів, підпалів й інших злочинних дій, що викликали порчу продовольчих та промислових товарів. Організація вибухів, підпалів й інших злочинних дій, влаштовувалась як правило, у громадських місцях або в місцях найбільшого скупчення людей; так званій «грі м’язами» із метою залякування конкурентів або осіб, які не бажали «сплачувати за охорону», з метою тероризування населення окремих регіонів. Це й на сьогодні завдає значного матеріального збитку державі і приватним підприємцям. До того ж гинуть і отримують травми люди, які випадково потрапили на місце вчинення злочину. Так, в 1992 році таких випадків було зареєстровано – 41, 1993 р. – 93, 1994 р. – 261, 1995 р. – 318, 1996 р. – 412, 1997 р. – 430, в 1998 р. – 617, в 1999 р. – 803, 2000 р. – 821, 2001 р. – 891, а 2002 р. – 987.

На 2003–2007 рр. цей показник має більш тривожний відтінок, тим, що раніше судимі за злочини проти екологічної й громадської безпеки та безпеки здоров’я населення України дають такі вибіркові дані – за вчинення злочинів проти життя та здоров’я громадян – за 2003 рік ними вчинено 383 злочини, 2004 р. – 349, 2005 р. – 351, 2006 р. – 369, 2007 р. – 390, і, якщо відштовхуватися від останньої цифри, яка мала місце у 2002 році, то це буде за 2003 рік 38,8 % – від загальної кількості злочинів проти життя і здоров’я, за 2004 рік 35,35 %, за 2005 рік 35,56 %, за 2006 рік 37,38 %, і за 2007 рік 39,51 %, що є для громадян України не тільки невтішним, а й викликає у них невпевненість, що цим явищам взагалі хоч колись буде покладено кінець.

Практично жоден особливо тяжкий злочин не скоюється без застосування або використання вогнепальної та холодної зброї, вибухових речовин і вибухових пристроїв. Так, у 1995 році, як ми вже говорили, із 976 зареєстрованих злочинів 170 закінчились вбивством, зокрема 125 – під час з’ясування стосунків між злочинними угрупуваннями. Про масштаби розповсюдження зброї свідчать такі цифри: тільки за п’ять місяців 1996 року у злочинців вилучено близько 1 000 одиниць вогнепальної зброї. З 1993 року по 1996 рік така зброя була вилучена у більше як 900 злочинних формувань (в 1993 р. – 297, 1994 р. – 1651, 1995 р. – 1 370, тобто на 281 одиницю менше). За станом на 1 січня 1993 р. у розшуку офіційно знаходилось 3 004 одиниці вогнепальної зброї; 1994 р. – 3 351; 1995 р. – близько 3 760; 1996 р. – більше 4 000 одиниць вогнепальної зброї, і більше 10 тисяч – при перевірці оперативних даних [10], а в 2002 р. майже 22 тисячі.

За даними незалежних експертів на 2008 рік, цей показник змінився у сторону збільшення і дорівнює більше ніж 40 тисяч одиниць, і не тільки вогнепальної зброї, а й бойових припасів та вибухових речовин. Але, і про це слід сказати, невтішними будуть виглядати фактичні результати боротьби з цим явищем правоохоронних органів України, якщо назвати навіть загальну цифру виявлених злочинів (статті 255–270 КК), навіть тільки за 2007 рік – 7 405 злочинів, із них засуджено 6 290 осіб, то співвідношення з 40 тисячами одиниць вогнепальної зброї та іншими загальнонебезпечними предетами є не тільки невтішним, а й занадто сумним. Воно буде мати ще більш прикрий характер, якщо для прикладу взяти данні за 2007 рік і за однією статтею 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» не виявлено ні одного злочину. В зв’язку з чим можна поставити тільки три реторичних запитання: «А де ж зброя, яка викоритсовується під час вчинення особливо тяжких злочинів?»; «А де ж зброя, яку носять при собі особи з антисоціальними установками?», «А де ж зброя, яка входить до 40 тисяч зазначених раніше одиниць?». То на такі запитання можна дати одну відповідь: «Боротьба з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами органами внутрішніх справ взагалі не ведеться». Підтвердженням цьому можуть бути не тільки вже наведені нами факти, а й ті, що ми наведемо далі по тексту.

Повертаючись до розгляду питань наркобізнесу й наркоманії, необхідно звернути увагу на такі дані. У 1994 році кількість наркоманів в Україні становила близько 400 тис., – за оцінками незалежних експертів; тоді вони прогнозували збільшення цього показника не менше як у шість разів, але тільки до кінця 2000 року. До того ж слід зазначити, що ці прогнози збулися, хоча й не за офіційними статистичними даними. Такі відомості змушують зробити відповідні висновки про латентну злочинність й її потенційні можливості. Тільки із середовища неповнолітніх щорічний приріст наркоманів сягає 40 %. За сім років з 1988 по 1995 р. кількість виявлених злочинів, пов’язаних із уживанням і незаконним обігом наркотичних засобів, виросла більше як у вісім разів: і якщо в 1988 році їх було 3,9 тисячі, то в 1993 році – 25,3 тисячі, а в 1995 році – більше чим 336 тисяч. На 2003 рік було виявлено 30 668 фактів виготовлення, зберігання й перевезення наркотичних засобів, 2 729 фактів їх збуту, 403 будинків для вживання наркотиків. Розкрито близько 400 злочинних груп наркоділків. Тенденція зростання кількості злочинів за напрямом кримінального розшуку, скоюваних наркоманами й особами, які знаходилися в стані наркотичного сп’яніння, продовжується.

Так, дещо конкретизованіші дані отримані нами за 2003-2007 роки свідчать про те, що стан злочинності і динаміка зростання злочинів пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів та з іншими злочинами проти здоров’я населення, характеризуються такими показниками: у 2003 році за ці злочини було засуджено 29 917 осіб, 2004 році – 33 881 особа, 2005 році – 32 495 осіб, 2006 році – 31 997 осіб і у 2007 році – 31 158 осіб:

– із них мали судимість за злочини проти життя у 2003 році – 314 (1, 04 % від загальної кількості засуджених у 2003 році), заподіяння тяжких тілесних ушкоджень – даних немає, проти власності 3 290 (10,99 %), проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 114 (0,38 %), проти громадського порядку – 417 (1,39 %), за злочини пов’язані з наркотиками – 4 364 (14,58 %), інші злочини – даних немає;

– у 2004 році від загальної кількості засуджених у 2004 році – за злочини проти життя мали судимість – 271 (0, 79 %), проти статевої свободи чи недоторканості – 91 (0,26 %), заподіяння тяжких тілесних ушкоджень – даних немає, проти власності – 3 527 (10,40 %), проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 57 (0,16 %), проти громадського порядку – 419 (1,23 %), за злочини пов’язані з наркотиками 4129 (12,18 %), інші злочини – 416 (1,22 %);

- у 2005 році від загальної кількості засуджених у 2005 році – за злочини проти життя мали судимість – 268 (0, 82 %), проти статевої свободи чи недоторканості – 85 (0,26 %), заподіяння тяжких тілесних ушкоджень – даних немає, проти власності – 3 594 (11,06 %), проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 36 (0,11 %), проти громадського порядку – 164 (1,50 %), за злочини пов’язані з наркотиками 4 293 (13,21 %), інші злочини – 290 (0,89 %);

– у 2006 році від загальної кількості засуджених у 2006 році – за злочини проти життя мали судимість – 274 (0, 86 %), проти статевої свободи чи недоторканості – 67 (0,21 %), заподіяння тяжких тілесних ушкоджень – даних немає, проти власності – 3 517 (11,15 %), проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 33 (0,10 %), проти громадського порядку – 144 (0,45 %), за злочини пов’язані з наркотиками 4 154 (13,17 %), інші злочини – 297 (0,94 %):

– у 2007 році від загальної кількості засуджених у 2007 році – за злочини проти життя мали судимість – 271 (0, 86 %), проти статевої свободи чи недоторканості – 65 (0,20 %), заподіяння тяжких тілесних ушкоджень – даних немає, проти власності – 3 662 (11,75 %), проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 60 (0,19 %), проти громадського порядку – 148 (0,47 %), за злочини, пов’язані з наркотиками 4 134 (13,26 %), інші злочини – 379 (1,21 %).

Поряд з наведеним слід звернути увагу на кількість засуджених, які мають незняту і непогашену судимість з 2003 по 2007 роки, розпочавши розгляд з засуджених, які були засуджені в минулому.

Контингент засуджених у 2003 році за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів та за вчинення інших злочинів проти здоров’я населення (далі – за злочини у сфері обігу наркотичних засобів) характеризуються такими показниками:

I. Були засудженні в минулому (від загальної кількості засуджених за статтями 305–327 КК):

1) раніше вчинили злочин, звільнені від кримінальної відповідальності – 373 (1,24 %);

II. Кількість засуджених, які мають незаняту і непогашену судимість:

III. Кількість засуджених, які мають незаняту і непогашену судимість і повністю відбули покарання – 3 240 (9,56 %);

Контингент засуджених у 2004 році за злочини у сфері обігу наркотичних засобів характеризуються такими показниками:

I. Були засудженні в минулому (статті 305–327 КК):

1) раніше вчинили злочин, звільнені від кримінальної відповідальності – 367 (1,08 %);

II. Кількість засуджених, які мають незаняту і непогашену судимість:

III. Кількість засуджених, які мають незаняту і непогашену судимість і повністю відбули покарання – 3 485 (11,64 %);

Контингент засуджених у 2005 році за злочини у сфері обігу наркотичних засобів характеризуються такими показниками:

I. Були засудженні в минулому (статті 305–327 КК):

1) раніше вчинили злочин, звільнені – 261 (0,8 %);

II. Кількість засуджених (від загальної кількості засуджених), які

III. Кількість засуджених, які мають незаняту і непогашену судимість і повністю відбули покарання – 3 024 (9,30 %);

Контингент засуджених у 2006 році за злочини у сфері обігу наркотичних засобів … характеризуються наступними показниками:

1) раніше вчинили злочин, звільнені – 252 (0,78 %);

II. Кількість засуджених (від загальної кількості засуджених), які

III. Кількість засуджених, які мають незаняту і непогашену судимість і повністю відбули покарання – 2 980 (9,45 %);

Контингент засуджених у 2007 році за злочини у сфері обігу наркотичних засобів характеризуються такими показниками:

I. Були засудженні в минулому (статті 305–34227 КК):

1) раніше вчинили злочин, звільнені – 250 (0,80 %);

III. Кількість засуджених, які мають незаняту і непогашену судимість і повністю відбули покарання – 2 948 (9,46 %).

Наведені данні хоча й мають постійну тенденцію до зниження участі в злочинах у сфері обігу наркотичних засобів осіб, які мають незаняту і непогашену судимість або повністю відбули покарання, але не є свідченям того, що з цією категорією злочинів ведеться успішна й наполеглива боротьба. На сьогодні це тільки зміна кількісних показників. Незважаючи на те, що ці показники періодично змініються та загалом не мають тенденції до благополучного зниження злочинності – ґрунтовного й незворотного, оскільки після кожного незначного кількісного зниження спостерігається її якісний і значне зростання. І тому деяка частина скоєних злочинів до певного часу залишаються «невидимими» для правоохоронних органів, поки вони не розпізнають нових форм і методів вчинення тих же злочинів, але більш кваліфікованих і професійних, або скоюваних нетрадиційно. Інша частина злочинів, завдячуючи недостатньо кваліфікованою боротьбою з ними правоохоронних органів, залишається невиявленою (тобто переходить до категорії латентної злочинності). Ці спостереження підтверджуються тим, що таке незначне зниження не підкріплюється дійсним поліпшенням криміногенної ситуації в державі та удосконаленням форм і методів боротьби зі злочинністю. Виявлення великої партії транзитних наркотичних засобів та речовин, прекурсорів їхніх аналогів тощо має дещо випадковий, періодичний характер, тому не тільки «наркобарони», а й наркодилери виявляються дуже рідко. Водночас як підвищена небезпечність осіб, які мають незняту і непогашену судимість або були засуджені в минулому, й знову вчиняють тяжкі злочини несуть в собі реальну загрозу, яка постійно присутня завдяки їхньому злочинному досвіду та професіоналізму, а також можливості вчинення ними злочинів з особливою зухвалістю й викликом до правоохоронних органів і суспільства.

Так, характерним прикладом до проілюстрованого можна привести такий факт, який мав місце в Мінському районі м. Києва в ніч з 31 травня на 1 червня 1996 року, коли під час з’ясування стосунків між злочинними угрупуваннями за місцем проживання киянина Ж. члени одного із злочинного угрупування п’ятьма автоматними чергами розстріляли власника квартири й громадянина Н., який прийшов йому на допомогу. На місці злочину оперативно-слідчою групою були вилучені наркотичні засоби й шприци з наркотиками, приготовані для вживання, а також вибухові речовини й обріз із зведеним курком, яким не встигли скористуватися «потерпілі». Крім того, у квартирі були знайдені в’язані шапочки з прорізами для очей на зворотах (що свідчить про причетність їхніх власників до розбійних нападів). Власник квартири Ж. на той час знаходився під слідством у Мінському РУВС м. Києва за перевезення наркотичних засобів і незаконне їхнє уживання*.

Згаданий приклад свідчить також і про те, що злочинність, окрім усього іншого, стає ще й універсальною та зухвалішою. Зважаючи на це, необхідно розглянути деякі поняття і дати характеристику термінології, яка за потреби використовуватиметься в цій роботі.

Передусім назвемо найбільш типові ознаки організованої й професійної злочинності, а саме: участь значної кількості осіб; стійкість кримінальних зв’язків між членами груп; наявність специфічних форм і правил поведінки у сфері її функціонерів; спеціалізація злочинної діяльності; її умисний й заздалегідь спланований характер; ієрархічна структура злочинних груп і розподіл ролей їхніх учасників; систематичний злочинний бізнес (промисел); міжрегіональний зв’язок; підвищена конспіративність; корумпованість представників влади тощо [11]. Однак не тільки цими ознаками організована злочинність відрізняється від звичайної групової. У ній, окрім всього іншого, відзначається також наявність достатньо стійких організованих об’єднань. На нашу думку, в організованої злочинності переважаючою є форма соціальної патології, яка має високий ступінь загальної небезпеки (використання під час скоєння злочинів загальнонебезпечних предметів, особливо небезпечних речовин, а також здійснення різних протиправних дій – «операцій» – із наркотичними речовинами, що виражається в постійному і відносно масовому їх виробництві, залучення до свого середовища молоді, функціонування стійких злочинних угрупувань – злочинних організацій, концернів, об’єднань тощо).

Організована злочинність, що існує зараз в Україні, поділяється на дві форми: загальнокримінальну й господарсько-економічну. Кожна з них пов’язана з кримінальною професійністю й являє собою найвищу форму її розвитку. Професійна злочинність, маючи високий ступінь громадської небезпеки, як форма соціальної патології, прогресує у своїй кримінальній діяльності і є постійним заняттям і основним джерелом існування осіб, які нею займаються. Переважну більшість їх складають злочинці-професіонали. Серед осіб, які займаються рекетом, грабежем, розбоєм, професіоналом є кожний третій. На сьогодні в Україні близько 300 тисяч професійних злочинців*. Кожна злочинна професія має свої підвиди. Таких «кваліфікацій» – сотні [12].

Слід враховувати і те, що загальнокримінальна злочинність все більше і ґрунтовніше бере під контроль професійну злочинність. Усі форми загальнокримінальної злочинності дотримуються існуючих у них рангів. Таким чином існуюча в загальнокримінальній злочинності субкультура дає змогу здійснювати ефективне керівництво «авторитетними» виконавцями, а через них – як рекетирами, так і дилерами, іншими «незамінними» спеціалістами в злочинному світі. Тут можна було б назвати багато різних форм «діяльності» злочинних формувань. Одні з них займаються контрабандою найрізноманітніших «товарів» – наркотиків, зброї, предметів мистецтва тощо. Інші формування мають численні структурні розгалуження різних видів злочинної діяльності. Керівники таких формулювань практично ніколи безпосередньо не пов’язані з членами кримінальної групи: керівництво вони здійснить через своїх «довірених осіб», залишаючись завжди «у тіні». Відзначається різке збільшення кількості бандитських формувань, організованих груп, які займаються розбоєм і скоюють небезпечні озброєні корисливо-насильницькі посягання. Відбувається поширення професійної й організованої злочинності: кримінальний терор, шантаж, рекет, корупція йдуть від представників вищих ешелонів влади, державного апарату й ін. А це, у свою чергу, призводить до політизації злочинності. Законспіровані представники її, спираючись на незаконно здобуті гроші (а якщо потрібно – то і, використовуючи зброю), намагаються проникнути до Верховної Ради й інших державних органів. Існуюча тенденція до удосконалення форм і методів злочинної діяльності організованої злочинності дає підстави зробити прогноз на найближче майбутнє. Так, опираючись на результатти дослідження і прогнози незалежних експертів, можна стверджувати те, що у випадку масштабних кризових явищ, організована злочинність своєю активізацією може сколихнути до активних дій (під виглядом захисту своїх інтересів) найбільш активну частину населення України – індивідів з «маргінальною поведінкою», (від. латин. – марго), (межа, кордон). Правосвідомість осіб з «маргінальною поведінкою» має розбіжності з вимогами правових норм, вона належить до вчинків, які є основою такої формальної правомірної поведінки як маргінальної, тобто пограничної. Вона відображає стан індивіда, який знаходиться на межі антигромадського (антисуспільного) прояву, який «при сприятливих умовах» веде до правопорушення, а за відсутності таких «сприятливих умов» таким не стає в силу ряду причин і обставин. У цей проміжок часу мотивами поведінки стають інші рухаючі сили: погроза можливого покарання, власні вигоди від правомірності, побоювання осуду та інші стримуючі мотиви.

У політичному плані (вважає В. В. Лазарєв), такі люди відірвані від своїх соціальних коренів, відчувають почуття постійного незадоволення, бачити головну причину цього в суспільних змінах. Звідси їхня потенційна готовність до сприйняття вкрай консервативних або радикальних (гасел) закликів, стати на шлях антисоціальної поведінки, впадання в агресивність або навпаки у соціальну апатію. В правовому розумінні маргінальність характеризується особливим «проміжним», перехідним між правомірним і протиправним станом особи, поведінка якої викликається (з одного боку) власною соціально-психологічною деформованністю, (з другого) певним (вольовим або невольовим) провокуванням державними інститутами і суспільством у цілому (нестабільністю політико-правової ситуації, існуванням необґрунтованих перешкод і обмежень на певні види діяльності, відсутністю в багатьох випадках чіткої межі між дозволеним і (недозволеним) підлягаючим покаранню. Одним із провокуючих факторів, при масштабних кризових явищах може стати нерозторопність у вирішенні проблем, які стосуються болючих місць (точок) сучасного положення багатьох соціальних проблем [13].

Розглядаючи злочини за напрямом кримінального розшуку, слід приділити увагу й злочинам у сфері економічних відносин. Тому що наркобізнес і торгівля предметами озброєння належать як до загальнокримінальних злочинів, так і до злочинів у сфері економіки. Так, наприклад, перед тим, як здійснювати торгівлю предметами озброєння або незаконно вивозити їх за кордон (шляхом контрабанди), мінімум, що потрібно зробити, так це протиправно заволодіти ними. Форми протиправного заволодіння матеріальними або іншими цінностями нам відомі і тому говорити про їхні витоки немає потреби. Лише наголосимо, що процеси, які розпочалися іще в 30-х роках у колишньому СРСР, були складовою явища в нашій незалежній державі. Вони сприяли збільшенню прошарку осіб, зокрема, і серед молоді, для яких метою життя стали нажива, досягнення матеріального благополуччя будь-яким шляхом. Суспільство накрила хвиля «споживання», відбулось різке розшарування населення щодо прибутків. Криміногенним процесам сприяло загострення соціальних суперечностей, зростання інфляції (гіперінфляції), інших кризових явищ, які негативним чином позначилися і на тенденціях економічної злочинності. Останнім часом спостерігається тенденція зрощування загальнокримінальної і «біловоротникової» злочинності з кримінальними елементами, у тому числі з професійними злочинцями. Останні інколи використовуються «ділками» як охоронці або для фізичних розправ із конкурентами та іншими некримінальними особами. Лідери загальнокримінальної організованої злочинності з великим прибутком для себе вкладають кошти в «тіньову» економіку. Боротьба з нею на сьогоднішній день недостатньо ефективна. Удари, які періодично завдає їй держава з допомогою правоохоронних органів, відчуває лише перша шеренга, а «мозговий центр», як правило, залишається незайманим, до кримінальної відповідальності притягуються лише другорядні ланки великого ланцюга, що легко замінюються іншими. Якщо у кінці 80-х років спеціалісти вважали, що капітал осіб, пов’язаних із «тіньовою» економікою, збільшився (із початку 60-х років) у десятки разів й становив не менше 240 мільярдів карбованців, то сьогодні він зріс (з урахуванням інфляції) у сотні разів.

Тут знову доводиться повернутись до питання про політизацію організованої злочинності. «Тіньова» економіка крокує в ногу з корупцією, оскільки для її існування необхідні «високі покровителі» із державних структур влади й управління, які б покривали діяльність «тіньовиків». По суті йдеться про політизацію корупції. Прогноз 1988 року щодо того, що кримінальні елементи можуть спробувати дестабілізувати ситуацію в країні, підтвердився. Правда, згаданий прогноз стосувався колишнього СРСР, але з наукових позицій ця тотожність виявлена як закономірність, і є правильною. Тому наукове пізнання цього явища має продовжуватися, бо ця тенденція певною мірою відображає ситуацію, яка склалась не лише в Україні, а й у всіх країнах СНГ. Більше того, це явище властиве для Європи й світу, про що переконливо засвідчують такі злочини, як вбивства лідерів держав, розкриття злочинів, до яких причетні керівники держав тощо, оскільки в основі таких злочинів знаходиться тіньова економіка. Відповідно до прогнозів незалежних експертів, зробленими іще спочатку 2008 року, у найближчий час Україну й інші дежави світу очікує підготовлена тіньовою економікою велика фінансова криза (це те, за чим ми сьогодні спостерігаємо), яка сприятиме отриманню нею надприбутків, а з ними й необмежені можливості впливу на політичні процеси в різних країнах світу.

На сьогодні можна констатувати, що між загально- кримінальною злочинністю й економічною організованою злочинністю у переважній її більшості відбувся політико-тіньовий альянс, вони об’єднувались та об’єднуються в нових умовах у кримінально-професійні організації. Це надало їм додаткову можливість стати «п’ятою владою» у ряді держав. Уживані заходи щодо наступу на «п’яту владу» далеко не всюди приносять бажані результати. Вона знаходить все нові, більш вишукані форми й методи свого існування, розширює сфери впливу на всі структури влади й суспільства, намагається обмежити можливості держави щодо регулювання суспільно-економічних процесів.

Настільки ця тенденція стосується України можна, судити з офіційних даних. Наприклад, до січня 1995 року в Україні було ліквідовано 12 тисяч злочинних формувань, у тому числі понад 2 тисяч організованих. Із затриманих правоохоронними органами осіб 83 % скоїли злочин уперше і лише власними силами. Закінчені ж були справи з передачею на розгляд до суду усього стосовно 194 осіб [14]. Названі цифри свідчать про те, що правоохоронні органи чомусь не змогли ліквідувати жодну з великих мафіозних банд, які розподілили на зони впливу й контролю Київ, Донецьку, Дніпропетровську, Одеську, Львівську області, Республіку Крим [15]. Подібні формування освоюють навіть сільські райони. Їхнє відкрите існування підриває авторитет центральної й місцевої влади, а також правоохоронних органів.

Тобто організований криміналітет становить реальну загрозу національній безпеці України. Ця система намагається подавити свідомість населення: факти свідчать, що цей вид злочинності практично масово охопив місцеву владу. Таке твердження ґрунтується на достовірних даних та відображає масштаби проникнення тіньової субкультури в економіку країни. За даними Національного банку України, до початку грошової реформи 1996 року, поза банком було в обігу 94 трильйона крб, (приблизно 90 млрд гривень), що перевищувало 40 % карбованцевої маси. Нікому невідомо, що це за гроші, де вони знаходяться, хто є їхнім власником.

Ця ситуація розкриває, чому злочинні організації розв’язали таємну боротьбу за контроль над банками, що дає їм змогу «відмивати» величезні кошти [16], контролювати цілі сфери та галузі виробництва, проникати у структури влади тощо. Більш активно й результативно злочинні організації розвернули свою діяльність у 2003 році. Так, з 2003 року багаточисленні рейдерські напади на підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, отримали системний та цілеспрямований характер. Правоохоронні органи, як виявилось, фактично не були готові до такого стрімкого й зухвалого розвитку подій. Неоспорюваним у такому випадку є той факт, що за справу взялись «досвідчені і перевірені роками спеціалісти злочинного світу», які в більшості випадків «виходять сухими із води».

Перед тим як приступити до визначення поняття якісного показника злочинності, який, як виявило, проведене дослідження, залежить від усіх її складових – як від осіб, які скоюють злочини, так і від їхньої «спеціалізації», їхніх організованості, професійності, жорстокості, зухвалості, вікових ознак, способів скоєння злочинів, озброєності, удосконаленості кримінальної професійності. До того ж при визначені такого поняття необхідно врахувати усі обставини, що також відображаються на якості. Це у кінцевому результаті, і чисельність, і зміст злочинності, форми й методи та інші складові скоєння будь-яких злочинів, у тому числі й вбивств на замовлення. У цьому випадку від якості скоєння злочину буде залежати можливість його розкриття. Врахувати те, що якість – це ще й універсальність, яка перешкоджає практичним працівникам органів внутрішніх справ вирішувати, яка саме служба повинна займатися розкриттям скоєного злочину (у боротьбі з організованою злочинністю, з економічною тощо). Усі вище перераховані складові якості є стимулюючими і полегшуючими факторами скоєння злочинів проти загальної безпеки. Знаючи про якість і, про всі існуючи напрями «якісної діяльності» злочинності, правоохоронні органи зможуть більш ефективно вести боротьбу з нею.

Таким чином, ми можемо дати визначення якості самої злочинності, якісного показника злочинності і його складових, що сприяють якості злочинності.

Так, якість злочинності – це її мобільність, універсальність, оснащеність технічними пристроями, засобами та знаряддями, організованість, озброєність, ретельна спланованість спільних дій завдяки яким вчиняються злочини, «чітка спеціалізація», використання спеціально створених умов, які сприяють злочинній діяльності, професійність, жорстокість, зухвалість, вікові ознаки, удосконалення способів скоєння злочинів, постійне удосконалення кримінальної професійності, методологічна забезпеченнісь, матеріальне забезпечення злочинної діяльності, координація дій організованих груп, злочинних організацій їхніх об’єднань, цілеспрямованість та наполегливість у досягненні поставлених злочинних завдань.

Якісний показник злочинності залежить від усіх його складових: від осіб, які скоюють злочини, і від їхньої «спеціалізації», їхньої організованості, професійності, жорстокості, зухвалості, вікових ознак, способів скоєння злочинів, озброєності, постійного удосконалення кримінальної професійності. На якості відображається, чисельність і зміст злочинності, форми й методи її діяльності, та інші складові, що сприяють скоєнню будь-яких злочинів. Від якості скоєння злочину унеможливлюється його розкриття. Якість перешкоджає практичним працівникам органів внутрішніх справ вирішувати, яка саме служба повинна займатися розкриттям скоєного злочину (у боротьбі з організованою чи з економічною злочинністю тощо). Всі перераховані якісні показники злочинності є стимулюючими і допоміжними чинниками скоєння злочинів проти загальної безпеки[17].

Аналіз та облік сучасної злочинності надзвичайно важливі для виявлення її тенденцій, розробки, а також здійснення науково обґрунтованої стратегії й тактики боротьби зі злочинністю не тільки засобами загальносоціальної й спеціально-криміналогічної профілактики, але й шляхом використання кримінально-правових засобів. Ця проблема набуває особливої актуальності на сучасному етапі, в умовах подальшої реформи кримінального законодавства.

* Справа № 6-698. Мінський РУ ГУ МВС України в м. Києві 1996 р.

* До такого висновку дозволили прийти отримані данні і відомості, із різних джерел – статей, публікацій як із спеціальної літератури, так і з засобів масової інформації, а також із інших джерел незалежних експертів.