Великий інтерес викликає законодавче регулювання правового статусу, процесів створення та функціонування філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємницьких юридичних осіб.

ВИЗНАЧАЄМО ПОНЯТТЯ

Перед тим, як детально розглянути особливості правового статусу вказаних утворень, необхідно визначити, що ж таке філія і представництво з позиції національного законодавства.

Слід зауважити, що жоден закон і навіть Цивільний кодекс УРСР від 18 червня 1963 р. (далі – ЦК) не дають конкретного визначення понять “філія” та “представництво”. Єдиним нормативним актом, де можна знайти тлумачення згаданих понять, є Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена та введена в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22 листопада 1994 р. № 288, за якою:

• філією є структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи, і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи;
• представництво – структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Враховуючи, що правовий статус практично всіх видів відокремлених підрозділів юридичних осіб (філій, представництв, відділень та ін.) майже не відрізняється, надалі ми використовуватимемо об’єднуюче поняття “філія”.

Згідно зі ст. 8 Закону про підприємництво, філії не мають прав юридичної особи.

Закон України “Про підприємництво”
від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ

Стаття 8. Державна реєстрація підприємництва

...
Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи…

Отже, вони не є і суб’єктами підприємницької діяльності, оскільки за ст. 2 Закону про підприємництво ними можуть бути лише:

• громадяни;
• юридичні особи;
• об’єднання юридичних осіб.

Порядок створення філій має зазначатися в статуті юридичної особи, яка їх створила. Філії повинні мати затверджене нею положення про філію. Положення має містити найменування філії, її місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок формування її майна, фондів, порядок формування та використання філією доходів, взаємні права та обов’язки юридичної особи та створюваної ним філії, порядок управління філією, умови припинення її діяльності тощо.

Для здійснення діяльності керівникам філій видається генеральна довіреність, за якою вони вправі укладати угоди від імені юридичної особи, що їх створила, у межах наданих їм повноважень. Але чому довіреність видається саме керівникові, а не філії в цілому?

Згідно зі ст. 64 ЦК, довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність у даному разі є юридичною підставою відносин представництва. Сутність представництва полягає в тому, що хоча угоди та інші юридичні дії здійснює представник, але конкретні правові наслідки у вигляді цивільних прав та обов’язків виникають і припиняються в особи, яку представляють. Представник же не набуває ніяких прав та обов’язків.

Особа, яку представляють, – це фізична або юридична особа, від імені та в інтересах якої представник здійснює юридично значущі? дії. Представник – особа, уповноважена здійснювати юридично значимі дії від імені та в інтересах того, кого представляють. Представниками можуть виступати правоздатні та дієздатні юридичні та фізичні особи.

Оскільки філії та інші відокремлені підрозділи не є юридичними особами, довіреність видається не відокремленому підрозділу, а конкретній фізичній особі, як правило, директору філії.

Таким чином, юридична особа, видаючи довіреність та виступаючи в цьому випадку особою, яку представляють, уповноважує представника – керівника філії – здійснювати угоди та інші юридичні дії від імені юридичної особи.

В залежності від обсягу повноважень, які надаються представнику, розрізняють 3 види довіреностей:

• разову, яка видається на здійснення однієї конкретної дії (наприклад, отримання зарплати);
• спеціальну – видається на здійснення однорідних дій; та
• генеральну (загальну) – така довіреність видається на здійснення широкого кола юридично значущих дій, в тому числі укладення угод.

У довіреності обов’язково зазначається строк, на який вона видається, що не може перевищувати 3 років.

Слід мати на увазі, що довіреність, яка видається юридичною особою для здійснення будь-яких угод, не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідні дії (зокрема, угоди) керівник філії здійснює від імені юридичної особи. Особливо необхідно підкреслити, що сама філія ніяких дій від свого імені здійснювати не вправі. На практиці трапляються випадки, коли в тексті договору внаслідок помилки відсутні вказівки на те, що договір укладений від імені юридичної особи, а керівник все ж таки має належно оформлені повноваження. Цей факт, відповідно до роз’яснення ВАСУ “Про укладання договорів відособленими підрозділами юридичних осіб” від 30 березня 1995 р. № 02-5/220, не може бути підставою для визнання договору недійсним. У таких випадках договір слід вважати укладеним від імені юридичної особи. Зазначене положення не поширюється на випадки укладення договору з перевищенням повноважень, зазначених у довіреності.

Також слід пам’ятати про те, що відповідальність за всі угоди чи інші дії керівника філії у межах наданих йому повноважень несе юридична особа, причому всім своїм майном, адже дії керівника філії – це дії юридичної особи (ст. 32 ЦК).

Відокремленим підрозділам, які створила юридична особа, може надаватися право здійснювати в господарському суді повноваження сторони в справі. Такі права можуть надаватися статутом юридичної особи, положенням про відокремлений підрозділ або дорученням. Відокремлені підрозділи при цьому мають право від імені юридичної особи:

• вживати заходів досудового врегулювання спору;
• подавати до господарського суду позови;
• надсилати відгуки на позовні заяви;
• звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови суду в порядку нагляду;
• здійснювати інші процесуальні дії.

При цьому слід мати на увазі, що стороною в справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

ФІЛІЯ ЧИ ПРЕДСТАВНИЦТВО?

Особливе практичне значення має визначення різниці між філією та представництвом як найпоширенішими видами структурних підрозділів. Це питання досить часто турбує підприємців, які мають намір розширити територіальну сферу своєї діяльності.

Спільні риси філій та представництв.

1. Філії та представництва розташовані поза місцем знаходження юридичної особи і не мають прав юридичної особи. Отже, вони не вправі від свого імені здійснювати ті чи інші дії, а можуть це робити тільки від імені юридичної особи, що їх створила.
2. І філії, і представництва не володіють необхідною для юридичних осіб мірою майнової відокремленості. Юридична особа наділяє їх майном, яке необхідне для здійснення ними діяльності. При цьому майно відображається не на самостійному, а на окремому балансі.
3. Інформація про філії та представництва має міститися в статуті юридичної особи, яка їх створила. Філії та представництва мають діяти на підставі положення про них, яке затверджується юридичною особою.
4. Керівники цих відокремлених підрозділів призначаються юридичною особою і діють на підставі довіреності.

Філії вправі здійснювати всі ті дії (або їх частину), які здійснює відповідно до статутних документів юридична особа, яка їх створила. Наприклад, філія банку має право здійснювати банківські операції в межах, вказаних у Положенні про філію та на підставі дозволу, виданого банком. Зазвичай перелік таких дій визначається в Положенні про філію, але зрозуміло, що їх коло не може бути ширше, ніж коло дій, які має право вчиняти сама юридична особа.

На відміну від філій, представництва не вправі вчиняти фактичні дії, а їх правосуб’єктність обмежується лише юридичними діями – укладенням контрактів, захистом інтересів юридичної особи тощо. Так, на відміну від філії комерційного банку, його представництво не має права здійснювати банківську діяльність, а може лише представляти та захищати інтереси банку поза місцем його знаходження (наприклад, пропагувати послуги свого банку серед потенційних клієнтів, укладати угоди).

Отже, філія та представництво – це види відокремлених підрозділів, які відрізняються один від одного і створюються за рішенням органу управління юридичної особи. У законодавстві фактично не розрізняється статус різних видів відокремлених підрозділів. У чинному законодавстві досить детально визначено лише правовий статус філій, представництв та відділень банків.

ВІДКРИТТЯ ФІЛІЙ

Виходячи з положень ст. 7 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ та ст. 9 Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ (далі – Закон про ГТ), підприємства мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття поточних та розрахункових рахунків. Вказані підрозділи діють на підставі Положення про них, яке затверджує підприємство (товариство), та доручення. Філії (відділення) та представництва не є юридичними особами.

Рішення про створення філії приймає, як правило, вищий орган управління юридичної особи (загальні збори акціонерів в акціонерному товаристві, засновники приватного підприємства тощо). Але іноді право на створення філії може надаватися виконавчому органу юридичної особи (правлінню, директору, дирекції тощо).

Так, відповідно до ст. 41 Закону про ГТ повноваження щодо створення філій та затвердження положення про них належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів АТ і не можуть передаватися іншим органам товариства.

Що ж стосується товариств з обмеженою відповідальністю, відповідно до статей 59 і 41 Закону про ГТ, питання створення філій, а також затвердження положень про них належить до компетенції зборів учасників ТОВ. Але оскільки це питання не визначене як таке, що відноситься до виключної компетенції зборів, рішенням зборів учасників воно може бути передане до компетенції директора чи іншого зазначеного у статуті виконавчого органу ТОВ (дирекції). Це положення передбачає ч. 2 ст. 62 зазначеного закону.

Рішення про створення відокремленого підрозділу та затвердження положення про нього приймається зазвичай у формі:

• протоколу (якщо рішення приймається зборами учасників, дирекцією, правлінням тощо), або
• наказу (якщо рішення приймає директор, засновник одноосібно).

Відповідь на це питання дає ст. 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ, згідно з якою суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до реєстраційної картки.

Виходячи з п. 18 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 (далі – Положення про реєстрацію), юридична особа лише зобов’язана повідомити про створення вказаних підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесення відповідної додаткової інформації до реєстраційної картки.

У свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів.

Згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 (далі – Положення про ЄДРПОУ), дані про новостворюваний відокремлений підрозділ обов’язково вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі – ЄДРПОУ). Відокремленому підрозділу присвоюється ідентифікаційний код, про що органи статистики видають відповідну довідку. Для цього до обласного, Київського міського управління статистики або управління статистики АРК слід подати такі документи:

• заповнену облікову картку встановленого зразка;
• рішення юридичної особи про створення філії;
• Положення про відокремлений підрозділ.

Філії, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, також зобов’язані:

• зареєструватися як платники податків у відповідних органах державної податкової служби за їх місцезнаходженням;
• мати банківський рахунок;
• вести окремий облік своєї господарської діяльності, облік валових доходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань, відображаючи їх в декларації про прибуток, затвердженій наказом ДПА України від 8 червня 1997 р. № 214.

Такі вимоги висуває пп. 2.1.3 ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (далі – Закон про оподаткування).

Отже, філія стає самостійним платником податків, в тому числі податку на прибуток, тоді, коли вона знаходиться на території іншого села, селища, міста чи района у місті, ніж юридична особа. Закон про оподаткування також зобов’язує вказані філії вести окремий облік своєї діяльності та мати банківський рахунок.

Але необхідно звернути увагу на те, що до платників податків також відносяться філії, що мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окремий баланс та розташовані окремо від юридичної особи у межах однієї територіальної громади, тобто в межах одного села, селища, міста, района у місті (п. 2.2.1 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України 19 лютого 1998 р. № 80, в редакції наказу ДПА України від 17 листопада 1998 р. № 552 (далі – Інструкція про облік платників).

Таким чином, для постановки на податковий облік філії мають у 20-денний термін після включення до ЄДРПОУ звернутися до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. Для цього необхідно подати такі документи:

• заяву за встановленою формою (№ 1-ОПП);
• завірену в нотаріальному порядку копію установчих документів юридичної особи;
• копію довідки за встановленою формою (№ 4-ОПП) про взяття на облік платника податків – юридичної особи;
• копію прийнятого юридичною особою рішення про створення філії;
• копію затвердженого юридичною особою положення про філію;
• копію довідки про включення філії до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Після взяття філії на облік орган державної податкової служби в 10-денний термін надсилає повідомлення про створення філії до того органу державної податкової служби, де перебуває на обліку юридична особа. Це відбувається у тому випадку, коли філія та юридична особа знаходяться на обліку в різних органах державної податкової служби.

Таке повідомлення надсилається й у разі:

• зміни місцезнаходження, що пов’язане зі зміною адміністративного району;
• включенням/виключенням філії до/із категорії великих платників податків (віднесення філії до категорії великих платників податків визначається за критеріями, встановленими Інструкцією про облік платників)

Відповідно до п. 2.2.2 Інструкції про відкриття рахунків при відкритті поточних рахунків філіям до установи банку подаються наступні документи:

1. заява на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, підписана керівником філії та її головним бухгалтером (якщо немає бухгалтера – керівником);
2. копія довідки про внесення філії до ЄДРПОУ, засвідчена нотаріально або відповідним статуправлінням;
3. копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, засвідчена нотаріально чи органом, який видав свідоцтво;
4. копія належним чином оформленого положення про філію, засвідчена нотаріально чи органом, що створив філію (зборами учасників, дирекцією, правлінням, директором тощо);
5. картка з відбитком печатки та зразками підписів службових осіб філії, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписування розрахункових документів;
6. клопотання юридичної особи про відкриття рахунку із зазначенням місцезнаходження юридичної особи, його ідентифікаційного коду, номера поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а також податкового органу, в якому юридична особа стоїть на обліку;
7. довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;
8. копії документів про взяття на податковий облік юридичної особи та філії, засвідчені податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
9. копія страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування, засвідчена нотаріально або органом, що його видав, або уповноваженим працівником банку (якщо відокремлений підрозділ розташований на іншій території, ніж юридична особа, та здійснює розрахунки з оплати праці самостійно – копія страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію відокремленого підрозділу в цьому Фонді як платника соціальних страхових внесків).

В межах одного села, селища, міста, району в місті також можуть створюватися філії, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності та не складають окремий баланс. Такі філії не зобов’язані реєструватися як платники податків. Вони складають оборотну відомість, яку передають до головного підприємства. Платником податків в цьому випадку є юридична особа, яка сплачує, зокрема, податок на прибуток до бюджету за місцем свого знаходження.

Закон про оподаткування передбачає сплату консолідованого податку на прибуток, але це стосується юридичних осіб, які мають філії на території інших територіальних громад.

Відповідно до положень пп. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону про оподаткування, юридичні особи можуть сплачувати консолідований податок з урахуванням сум податку, сплаченого філіями. Юридична особа подає заяву про перехід на сплату консолідованого податку податковому органу. Ця заява подається податковим органам за місцезнаходженням як юридичної особи, так і її філій до 1 липня року, що передує року, з початку якого юридична особа переходить до сплати консолідованого податку.

Згідно з Правилами застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, затвердженими постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 р. № 247/95-ВР, суб’єкти підприємницької діяльності, які мають філії, представництва, відділення тощо, що складають окремий баланс, консолідований прибуток визначають на підставі консолідованого фінансового звіту.

Консолідований прибуток юридичної особи являє собою загальну суму оподатковуваного прибутку юридичної особи та його відокремлених підрозділів. При цьому філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що складають окремий баланс, подають щоквартально за наростаючим підсумком юридичній особі для узагальнення та визначення консолідованого оподаткуваного прибутку декларацію про прибуток підприємства за встановленою формою.

Однак відповідно до ч. 2 п. 16.16 ст. 16 Закону про оподаткування у випадку, якщо сума податку юридичної особи, нарахованого за консолідованим балансом, менше суми податків, сплачених відокремленими підрозділами, таке перевищення з бюджету не відшкодовується.

ПРИПИНЕННЯ ФІЛІЙ

Що стосується припинення діяльності філій та інших відокремлених підрозділів, то законодавство не приділяє регламентації цього процесу ніякої уваги. Якщо про право юридичних осіб відкривати відокремлені підрозділи принаймні зазначається в законодавстві (хоча цей процес й недостатньо регламентується), то про припинення діяльності, а тим більше про порядок припинення філій взагалі не йдеться. Лише п. “е” ст. 41 Закону про ГТ говорить про те, що питання реорганізації та ліквідації філій та представництв відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів АТ, чим підтверджується можливість такої реорганізації та ліквідації.

Виходячи з того, що законодавство не приділяє окремої уваги підставам і порядку припинення відокремлених підрозділів юридичних осіб, та проаналізувавши чинне законодавство, що стосується припинення діяльності юридичних осіб, можна виділити такі підстави припинення діяльності філій:

• рішення власника (приватне підприємство) чи відповідного, як правило вищого, органу управління юридичною особою (АТ, ТОВ) або органу, вповноваженого створювати відповідні юридичні особи. В акціонерних товариствах питання припинення діяльності філій, як і питання створення, є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства (ст. 41 Закону про ГТ). У товариствах із обмеженою відповідальністю, наприклад, такі повноваження можуть бути надані виконавчому органу товариства (директору, дирекції) статутом або рішенням зборів учасників;
• рішення суду.

Ліквідація передбачає повне припинення діяльності філії без правонаступництва, тобто без переходу її прав та обов’язків до інших відокремлених підрозділів.

Як правило, філія ліквідується за рішенням відповідного органу управління юридичної особи, уповноваженого на це статутом. Але може бути також і примусова ліквідація філій у разі:

• визнання банкрутом юридичної особи;
• закінчення строку дії ліцензії або її анулювання (якщо діяльність філії передбачає наявність ліцензії);
• якщо прийнято рішення про заборону діяльності філії чи самої юридичної особи через невиконання умов, встановлених законодавством;
• якщо суд визнає недійсними установчі документи і рішення про створення юридичної особи;
• на підставі рішення суду за поданням контролюючих органів у разі систематичного або грубого порушення філією чи юридичною особою законодавства (стосується господарських товариств).

У цьому разі рішення про ліквідацію філії приймає відповідний, уповноважений на це орган управління юридичної особи. Його повноваження щодо ліквідації філій мають бути зазначені у статуті. Як правило, це вищий орган управління юридичної особи (збори учасників в ТОВ, загальні збори акціонерів в АТ тощо). Але іноді такі повноваження можуть бути делеговані виконавчому органу юридичної особи (директору, правлінню тощо), про що має бути зазначено у статуті чи окремому рішенні вищого органу управління.

Рішення про ліквідацію, як і про створення, філії оформлюється протоколом чи наказом.

Після цього юридична особа зобов’язана повідомити про ліквідацію філії за місцем своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до своєї реєстраційної картки. В свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подати відомості щодо ліквідації філії відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням філії (п. 18 Положення про реєстрацію).

Також необхідно буде закрити рахунок філії у банку. Такий порядок регламентується Інструкцією про відкриття рахунків. Так, відповідно до п. 8.3 та п. 8.4 цієї Інструкції, для закриття банківського рахунку необхідно подати наступні документи:

• заяву власника про закриття рахунку (підписується керівником та головним бухгалтером юридичної особи і завіряється її печаткою);
• платіжне доручення про перерахування залишку коштів з рахунку філії (якщо такий є) на основний рахунок юридичної особи.

• заяву про зняття з обліку філії як платника податків за ф. № 8-ОПП;
• оригінал довідки за формою № 4-ОПП;
• копію рішення про ліквідацію філії;
• ліквідаційну картку органів державної статистики.

У 10-денний термін з дня подання заяви за ф. № 8-ОПП необхідно скласти ліквідаційний баланс у формі річного звіту (на дату прийняття рішення про ліквідацію) та подати його для документальної перевірки органу ДПС. Така перевірка має розпочатися в місячний термін з дня одержання заяви.

Зняття філії з обліку в інших органах, що здійснюють контроль за сплатою податків, зборів, інших обов’язкових платежів, здійснюється за умови подання заяви про зняття з обліку, рішення про ліквідацію філії та проведення документальних перевірок зі сплати відповідних платежів. При цьому слід керуватися:

• п. 4.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 3 червня 1999 р. № 4-6;
• пунктами 3.9-3.11 Iнструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування України, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування України 26 серпня 1999 р. № 11;
• п. 3.8 Порядку справляння збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 3 жовтня 1997 р. № 4.

Також необхідно виключити філію з ЄДРПОУ. Це можна зробити тільки після здійснення всіх заходів щодо її ліквідації згідно із законодавством, а підставою для виключення буде рішення про ліквідацію філії. Орган, який прийняв рішення про ліквідацію філії, заповнює і в 10-денний термін подає до відповідного органу державної статистики ліквідаційну картку встановленого зразка (п. 18 Положення про ЄДРПОУ).

Порядок реорганізації філій також не регулюється чинним законодавством, але про можливість такого припинення відокремлених підрозділів все ж таки зазначається в п. “е” ст. 41 Закону про ГТ. Складність цієї форми припинення полягає в тому, що порядок ліквідації фактично можна простежити в законодавстві, а от щодо реорганізації як такої не знаходимо жодного слова й у підзаконних нормативних актах, що може викликати проблеми при здійсненні процедури реорганізації.

Реорганізація – це така форма припинення філій, при якій її майно, права та обов’язки переходять до іншого відокремленого підрозділу.

Необхідно зазначити, що переходу майна фактично не відбувається, оскільки його власником у будь-якому випадку залишається юридична особа. Тут йдеться здебільшо про фактичну, балансову передачу майна від одного підрозділу до іншого через видання юридичною особою внутрішніх розпорядчих документів.

Формами реорганізації юридичних осіб за національним законодавством є: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Ці ж самі форми можуть також бути застосовані й до філій, але їх зміст, звичайно, буде іншим.

Так, злиття – це така форма реорганізації, за якої відбувається припинення діяльності однієї або декількох філій і їх права та обов’язки (активи та пасиви) переходять до новостворюваної філії.

При приєднанні відбувається припинення діяльності однієї або декількох філій, а їх права та обов’язки переходять до іншої філії, яка продовжує працювати, тобто нового відокремленого підрозділу не створюється.

Поділ передбачає припинення діяльності однієї філії та передачу її активів та пасивів в певних частинах двом або більше філіям, які утворюються в результаті реорганізації.

При виділенні утворюються одна або декілька філій, до яких у відповідних частинах переходять права та обов’язки філії, що існувала і продовжує існувати після реорганізації.

Перетворення як форма реорганізації по відношенню до філій має абсолютно інший зміст, ніж щодо юридичних осіб. Перетворення філії передбачає зміну її організаційної форми, внаслідок чого на її місці утворюється новий відокремлений підрозділ з передачею йому усіх активів і пасивів попередника (наприклад, відділення перетворюється на філію; філія перетворюється на представництво тощо).

Процедура реорганізації передбачає проходження тих же стадій, що і при ліквідації, а саме:

1. прийняття рішення про реорганізацію філії чи іншого відокремленого підрозділу (приймають ті ж самі органи, що і при створення та ліквідації);
2. повідомлення про реорганізацію філії органів державної реєстрації за місцезнаходженням юридичної особи;
3. переоформлення банківських рахунків (в залежності від способу реорганізації – закриття рахунку філії-попереднику, відкриття рахунку (-ів) правонаступнику (-ам) – п. 8.3, 8.4 та 2.2.2 Інструкції про відкриття рахунків;
4. внесення змін до ЄДРПОУ – ч. 2 п. 15 Положення про ЄДРПОУ;
5. внесення змін в облікову справу платника податків – пункти 4.17, 4.20, 7.1 Інструкції про облік платників;
6. заміна печаток та штампів – ч. 2 п. 3.1.4, п. 3.1.5, ч. 2 п. 3.1.11, п. 3.1.12 Інструкції № 17.