Я добре розумію почуття образи найбіднішого люду, якому щоденно доводиться чути про всілякі пільги для державних службовців, зокрема для суддів. Саме ця обставина змусила мене вже вкотре (а робив я це кожного разу, тільки-но відбувалися нові вибори до Верховної Ради України чи призначення нового Кабінету Міністрів України) звернутися з „відкритим листом” до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина та Прем’єр-міністра України Віктора Януковича.

Шановні Володимире Михайловичу та Вікторе Федоровичу!

15 грудня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України „Про статус суддів” № 2862-ХІІ (далі – Закон). Потім Верховна Рада України дев’ять разів вносила зміни й доповнення до цього Закону, прийняла ще декілька нормативно-правових актів, які тією чи іншою мірою щось „обіцяли”, „гарантували”, „надавали” суддям та членам їх сімей. Я, звичайно, не можу сказати за інших суддів, але мені й моїй сім’ї жоден із існуючих нормативних актів не „надав”, не „гарантував”, не „забезпечив”...

У Законі Україні „Про статус суддів” питанням матеріального та соціально-побутового забезпечення суддів присвячена глава VIII, ст. 42 якої передбачає „особливий захист держави” суддів, членів їх сімей та їх майна. Органи внутрішніх справ зобов’язані вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їх майна, якщо від судді надійде відповідна заява.

Кілька років тому на стихійному мітингу працівників одного збанкрутілого підприємства на мою адресу прозвучали погрози щодо вчинення відносно моєї матері і належного їй майна (квартири) протиправних дій. Я звернувся до УМВС м. Черкаси із відповідною заявою, яка була переадресована керівництву ВГСУ (?!), яке в свою чергу вирішило, що погроза не є реальною і УМВС не повинно вживати жодних дій. Один з працівників УМВС повідомив мені та моїм рідним, що в бюджеті не передбачено відповідних коштів, отже, він нічого не може вдіяти, жодним чином не може забезпечити охорону. В порушення ч. 2 ст. 42 Закону працівники міліції не встановили осіб, які мені погрожували, і, відповідно, вони не були притягнені до відповідальності за свої погрози. Я також не забезпечений жодними засобами захисту, які мали бути надані мені органами внутрішніх справ.

Шановні Володимире Михайловичу і Вікторе Федоровичу!

Якщо так сталося, що якийсь закон у цілому чи окрема його стаття були прийняті народними обранцями з популістських міркувань, то такий закон слід одразу скасувати або внести до нього зміни, щоб він мав відповідне економічне підґрунтя. Ніщо так не дискредитує владу, як попрання актів, нею ж самою прийнятих!

Поглянемо на ч. 7 ст. 44 Закону: “Не пізніш як через шість місяців після обрання суддя Конституційного Суду, Верховного Суду або вищого спеціалізованого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири або будинку”. Я, наприклад, перебував на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, з листопада 1987 р., а квартиру придбав за власні кошти і частково за кошти держави лише в 1997 р., а у деяких моїх колег „6 місяців” можуть тривати й більший проміжок часу. А перше речення ч. 8 ст. 44 взагалі втратило своє значення з часу початку приватизації державного житлового фонду в Україні...

Отже, я прошу всіх моїх колег в Україні підтримати мій почин. Це дозволить залучити до державного бюджету надзвичайно великі кошти, які за роки незалежності були витрачені (якщо вірити Верховній Раді та Кабінету Міністрів України) на „пільги” та „гарантії” суддів.

Я, Чупрун Володимир Дмитрович, офіційно відмовляюсь від наданих мені „пільг” і „гарантій” на користь українського народу, а саме:

1) я відмовляюсь (ч. 8 ст. 44 Закону) від „права позачергового влаштування дітей у дошкільні заклади”;

2) я відмовляюсь від „позачергового встановлення квартирного телефону”;

3) я відмовляюсь від “безплатного користування на території України всіма видами транспорту міського, приміського і місцевого сполучення” (включаючи таксі, таксобуси і маршрутні таксі);

4) я відмовляюсь від “встановлення квартирної охоронної сигналізації”, а особливо від користування нею за рахунок державного бюджету;

5) я відмовляюсь від „права придбання на пільгових умовах жилих приміщень комунального фонду... зі знижкою 50% їх вартості”;

6) я відмовляюсь від „наданих мені державою кредитів (?) на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво з погашенням позики за рахунок відповідних бюджетів”;

7) я, і особливо моя дружина, вже давно відмовились від 50% знижки плати за займане нами житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка й користування (встановленим, як зазначено вище, позачергово) індивідуальним телефоном).

Ці „пільги” не потрібно зберігати за мною після виходу у відставку.

8) я відмовляюсь від “права бронювання місць у готелях під час службового відрядження і на всіх видах транспорту”, а особливо від права “позачергового придбання проїзних документів”;

9) я і моя сім’я відмовляємось від „безплатного” медичного обслуговування в державних закладах охорони здоров’я;

Для довідки повідомляю, що операція з протезування на серці мені обійшлась майже „безплатно”, всього у 7500 грн., оскільки сьогодні подібна операція коштує близько 22000 грн. Зекономлені мною у такий спосіб кошти прошу перерахувати будинку-інтернату в с. Чехівка Черкаської області.

10) моя донька відмовляється на користь будь-кого з членів сім’ї народних депутатів від медичного обслуговування в поліклініці по вул. Верхній, в якій отримуємо медичну допомогу ми з дружиною;

11) за роки роботи суддею я не використав 6 путівок на санаторно-курортне лікування. Частина 13 ст. 44 Закону передбачає збереження цього права за мною навіть після виходу у відставку. Тому я прошу надати 6 путівок дітям-сиротам одного з Київських будинків-інтернатів.

У березні 1994 р. Кабінет Міністрів України вирішив, що суддя повинен мати вигляд, який не компрометував би судову систему незалежної держави. За 10 років роботи я не отримав від держави:

1) 3 капелюхи з темно сірого фетру;

2) 2 хутряні шапки-вушанки з сірого каракулю або з ондатри;

3) 3 пальто двобортні прямого силуету з вовняної тканини сірого кольору;

4) 5 плащів двобортних прямого силуету зі змішаної тканини сірого кольору;

5) 4 костюми (піджак двобортний прямого силуету з вовняної тканини сірого кольору на підкладці, штани прямого силуету з цієї ж тканини);

6) 10 літніх костюмів (піджак однобортний прямого силуету з напіввовняної тканини світло-сірого кольору на підкладці, штани прямого силуету з цієї ж тканини);

7) 8 сорочок з довгим рукавом з білої бавовняної тканини;

8) 10 сорочок з коротким рукавом з білої бавовняної тканини;

9) 10 шовкових краваток сірого кольору;

10) 5 пар взуття літнього (черевики) та 5 пар зимового (утеплені чобітки);

11) 5 кашне трикотажних сірого кольору;

12) 5 пар утеплених шкіряних рукавичок і 5 пар просто шкіряних рукавичок;

13) 3 мантії.

Все зекономлене мною майно прошу також передати до Чехівського будинку-інтернату на Черкащині. Думаю, Вікторе Федоровичу, що народний депутат Юхим Звягільський може підтвердити правильність моїх розрахунків, а народний депутат Валерій Акопян – розповісти, що вихованці будинку-інтернату в його рідному селі не отримують бюджетних коштів, а живуть за рахунок жебрацтва.

Вікторе Федоровичу! Я впевнений, що суддівський корпус України, який налічує близько 8000 – 9000 суддів, підтримає мій почин, а очолюваний Вами Кабінет Міністрів (зокрема Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство праці та соціальної політики) врахують надходження до державної скарбниці, й у наступному високосному році вирішать усі проблеми, в чому я щиро бажаю Вам успіху!